Блог

Порядок виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі військовослужбовця

Порядок виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі військовослужбовців в період дії воєнного стану:  Чим врегульовано? Які підстави для виплати? Хто може отримати допомогу? Строк звернення. Хто з родичів не має права на ОГД? Порядок оформлення ОГД. Судова практика.

Чим врегульовано?

– Наказ МОУ № 45 від 25.01.2023 «Про затвердження Порядку і умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану».

– Постанова КМУ № 168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім’ям під час дії воєнного стану».

– Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Оформлення виплат сім’ям загиблих військовослужбовців

Як вже зазначав на минулому семінарі з цієї теми цє є сумна  й болюча тема, однак реалії життя вимагають знання цього питання: як оформити виплати за загиблого військовослужбовця.

Одноразова грошова допомога (далі – ОГД) призначається та виплачується у разі загибелі військовослужбовця Збройних Сил України під час дії воєнного стану, а також смерті осіб, які померли внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого на військовій службі в Збройних Силах України у період дії воєнного стану під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора у період здійснення зазначених заходів, не пізніше ніж через один рік після поранення (контузії, травми, каліцтва). 

За загальною нормою – у  разі: загибелі (смерті) –  одноразова грошова допомога виплачується рівними частками всім особами, які мають право на її призначення та отримання, після їх особистої заяви чи заяви їх законних представників. 

Перелік «всіх осіб», які мають право на частини такої виплати встановлені ст. 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», на сьогоднішній день до яких відносять:

На початку повномасштабного в цю категорію внесені зміни 19.03.2022 року та зазначили наступне коло осіб.

Стаття 16-1. Особи, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги

1. У випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім’ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов’язаного або резервіста.

2. Члени сім’ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов’язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці – відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”.

В подальшому в дану статтю Законом № 2489-IX від 29.07.2022 внесені зміни:

Стаття 16-1. Особи, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги

1. У випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім’ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов’язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

{Закон доповнено статтею 16-1 згідно із Законом № 5040-VI від 04.07.2012; текст статті 16-1 в редакції Закону № 2489-IX від 29.07.2022}

II. Прикінцеві положення

1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім пункту 3 розділу I цього Закону, який набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та застосовується з 24 лютого 2022 року.

2. Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом:

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Та наразі дану статтю внесені останні зміни якою розширено коло осіб зміни набули чинності з 29.03.2024:

“Стаття 16-1. Особи, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги

1. У випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.

2. За наявності особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, на користь яких складено таке особисте розпорядження, у розмірі частки, визначеної в такому розпорядженні у відсотках.

Незалежно від змісту особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки загиблої (померлої) особи у розмірі 50 відсотків частки, яка належала б кожному з них у разі призначення і виплати одноразової грошової допомоги за відсутності особистого розпорядження.

3. У разі відсутності особистого розпорядження або за наявності неохопленої особистим розпорядженням частки розміру одноразової грошової допомоги право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги (її частки) мають особи, визначені у пункті 4 цієї статті, у рівних частках.

4. До членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать:

діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав;

вдова (вдівець);

батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті);

внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли);

жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім’єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили;

утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”;

Строк звернення:

Особи, які мають право на отримання ОГД, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі (смерті) особи, що вказана у свідоцтві про смерть. Право осіб на отримання ОГД визначається станом на дату загибелі (смерті) військовослужбовця. 

Відповідно до ч.8 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»:назва статті: Призначення і виплата одноразової грошової допомоги – 8. Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права».

Розмір грошової допомоги.

Сім’ям загиблих осіб, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів. Спочатку виплачується 1/5 від призначеної суми – 3 000 000 гривень, а далі 4/5 щомісячно, частками впродовж 40 наступних місяців по 300 000 гривень щомісячно.

Наказ МОУ № 45 від 25.01.2023 «Про затвердження Порядку і умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану».

Пункт 1.5. У разі відмови однієї або кількох осіб, які мають право на отримання ОГД, від її отримання або якщо зазначені особи протягом трьох років з дня виникнення у них такого права його не реалізували, їх частки розподіляються між іншими особами, які мають право на ОГД. Відмова засвідчується відповідно до Закону України «Про нотаріат» або міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Особам, які мають право на ОГД, виплата їх частки здійснюється незалежно від реалізації такого права іншими особами.1.6. Якщо після призначення та виплати ОГД у повному розмірі, за її отриманням звертаються інші особи, які мають на неї право, питання щодо перерозподілу суми такої допомоги між особами, які мають на неї право, вирішується за взаємною згодою осіб або в судовому порядку.

Кілька ремарок щодо отримувачів такої виплати:

«один із подружжя, який не одружився вдруге» – саме на момент смерті військовослужбовця, документи на виплату та призначення виплати відбулося за час, коли особа вдруге не одружилася; якщо  виплату призначили, але не виплатили і в цей час людина одружилась – вона не втрачатиме призначену їй виплату;

«діти, які не досягли повноліття», навіть за умови, що інший з подружжя одружився ще раз;

«утриманці загиблого (померлого)»  це ті, хто має право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”.

Якщо ви маєте офіційні документи, підтверджуючі ваш статус батьківства, подружжя, свідоцтва про народження дитини – то питань не виникне. Але спірні питання зазвичай виникають тоді, коли відносини не врегульовані за законом. 

Тож, розглянемо два моменти – «цивільний шлюб», «незареєстрована дитина», «дитина, народжена після смерті військовослужбовця».

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України, сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.

Згідно з абз. 2 резолютивної частини рішення Конституційного суду України № 5-рп/99 від 03.06.1999 року (справа про офіційне тлумачення терміна «член сім’ї»), до кола членів сім’ї військовослужбовця, працівника міліції, особового складу державної пожежної охорони належать його (її) дружина (чоловік), їхні діти і батьки. Щодо них ознака (вимога) ведення спільного господарства з суб’єктом права на пільги в оплаті користування житлом і комунальними послугами застосовується лише у передбачених законом випадках.

Житлове законодавство також широко використовує поняття «член сім’ї». Так, ст. 64 Житлового кодексу України до членів сім’ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім’ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Окрім кодифікованих нормативно-правових актів, законодавець застосовує поняття «член сім’ї» і в інших правових документах, де висловлені різні підходи до його розуміння:

Члени сім’ї – це особи, які перебувають у шлюбі; проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою; їхні діти; особи, які перебувають під опікою чи піклуванням; є родичами прямої або непрямої лінії споріднення за умови спільного проживання (Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» від 15 листопада 2001 року).

Члени сім’ї – це особи, які перебувають у шлюбі, а також їхні діти, в тому числі повнолітні, батьки, особи, які перебувають під опікою і піклуванням, інші особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі ( Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 7 квітня 2011 року).

Отже, член сім’ї (у сімейно-правовому аспекті) – це особа, яка має тісний правовий зв’язок із сім’єю, що ґрунтується на шлюбі, спорідненні, усиновленні, інших формах влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, характеризується спільністю життя та інтересів, наявністю взаємних прав і обов’язків, передбачених сімейним законодавством.

Цивільні шлюбні відносини надавали право на  виплату ОГД (одноразову грошову допомогу), але… Є одне але. Можливість беззаперечного подання документів на допомогу (виплату) до 29 липня 2022 року і після.

Однак, внаслідок внесених змін до  Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» вважається, що з  29 липня 2022 року така можливість відсутня. Оскільки  норма щодо «членів сім’ї» зникла із ст.16-1 цього закону.

 Справа № 240/5809/18 (Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.04.2019 у справі №456/1258/17. Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від зазначеної правової позиції).

Зазначено про необхідність встановлення саме двох обставин:

Пункт. 30 рішення  У цій справі суди встановили, що:

а) позивач та загиблий ОСОБА_2 проживали разом;

б) позивач та загиблий ОСОБА_2 вели спільний побут та мали взаємні права та обов`язки.

В подальшому цю категорію повернули і наразі цивільні дружини також мають право на ОГД, але позиція департаменту, що ті які попали в період внесення змін до вступу в силу змін 29.03.2024 право на ОГД не мають і треба довести саме факт перебування на утриманні.

Рекомендую не забувати про ВАРХОВЕНСТВО ПРАВА. 

Після того, як Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зазнав змін в частині тих, хто має право на компенсаційні виплати, порушені норми ст. 22 Конституції України:

  1. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
  2. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Тому я як адвокат обґрунтовано вважаю, що вільне особисте тлумачення норм закону, яке б звужувало чиїсь права взагалі недопустимо ніким. 

Документи які необхідно подати для отримання ОГД:

Копія паспорта заявника;

Копія РНОКПП;

Довідка про відкриття банківського рахунку;

Копія свідоцтва про смерть __________ (ПІБ загиблого);

Копія документа, що підтверджує родинні відносини (свідоцтво про шлюб, свідоцтво про народження, рішення про встановлення опіки, піклування, рішення суду, що підтверджує факт перебування на утриманні загиблого тощо).

Довідка про не судимість, яку можна скачати з порталу Дія.

Від Військової частини:

1) витяг з  наказу  про  виключення загиблого військовослужбовця який проходив військову службу військовій частині зі списків особового складу у зв’язку зі загибеллю (смертю);

2) висновок (довідку) про обставини   загибелі   чи   смерті   внаслідок поранення,  контузії,  каліцтва,  одержаних  під  час  проходження служби при виконанні службових обов’язків  (обов’язків  військової служби);

3) постанови військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв’язку смерті;

4) акт розслідування щодо обставин загибелі, смерті;

5) грошовий атестат та довідку про розмір грошового забезпечення;

6) довідку про проходження військової служби.

7) витяг з особової справи загиблого військовослужбовця, який проходив військову службу військовій частині про склад сім’ї військовослужбовця, військовозобов’язаного та резервіста, призваного на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

8) Довідка про безпосередню участь у бойових.

Рекомендую подавати копії в двох примірниках на другому обов’язково отримати відмітку про прийняття, заяву представники ТЦК вимагають подавати особисто і звертатися можна у найближчий для Вас ТЦК та СП, або направляти поштовою кореспонденцією з описом вкладення прописавши кожний документ розбірливо, потім відслідковувати на сайті УКРПОШТИ інформацію щодо отримання документів адресатом.

Департамент соцзабезпечення МО України – Спецкомісія там приймає відповідне рішення  задовольнити вашу заяву чи відмовити за певних підстав, або трапляються випадки на направлення документів на доопрацювання (строк розгляду документів від 3 до 8 місяців), як правило треб відраховувати 6місяців від дати направлення документів  на Департамент обласним ТЦК та СП .  

Якщо Департамент з якихось причин поверне документи на доопрацювання, то рахують строк 6 місяців по новому. 

Ремарка: відмова – будь-яка – повинна бути обґрунтована, з посиланням на норму закону і роз’яснена по тексту, тобто зрозумілою вам.  Якщо ж рішення позитивне – то його затверджує Міністр оборони України і ви отримаєте вказану суму виплат через рахунки обласних ТЦК на відкриті вами ваші рахунки у банку для таких виплат.

Судова практика по ОГД ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД справа № 440/3321/23 

ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Полтавській області , в якому просила:

– визнати протиправним та скасувати висновок Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 09.02.2023 про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги в разі загибелі поліцейського під час дії воєнного стану щодо інспектора-снайпера взводу №2 роти №1 БПСПОП «Полтава» ГУНП в Полтавській області лейтенанта поліції ОСОБА_2 ;

– зобов`язати Головне управління Національної поліції Полтавській області призначити одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 в разі загибелі поліцейського під час дії воєнного стану, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану”.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач порушив права позивача на отримання пропорційної частки одноразової грошової допомоги в результаті загибелі її сина-поліцейського під час дії воєнного стану, передбаченої пунктом 2 постанови КМУ № 168. ОСОБА_1 вважає, що відповідач неправильно та помилково кваліфікує загибель ОСОБА_2 як таку, що сталася в період проходження ним служби під час виконання службових обов`язків, оскільки ОСОБА_2 загинув не просто при виконанні службових обов`язків, а здійснюючи заходи із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії рф проти України, посилення охорони об`єктів критичної інфраструктури.

Виходячи з системного аналізу положень Закону № 580-VIII, Постанови №168 та Порядку № 376, Верховним Судом у постанові від 29.03.2024 справі № 440/3321/24 сформульовано такий правовий висновок:

  1. обставинами, що вказують на виникнення права у членів сім`ї загиблого поліцейського на одноразову грошову допомогу, у розмірі встановленому пунктом 2 Постанови № 168, є:

-настання загибелі поліцейського в період воєнного стану;

-загибель поліцейського настала під час захисту Батьківщини, безпосередньої його участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (функціональна ознака);

-загибель поліцейського настала під час його перебування безпосередньо в районах здійснення вказаних заходів (виконанні дій), зокрема на тимчасово окупованій рф території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора (перелік не вичерпний) (територіальна ознака).

При цьому, виходячи зі змісту Постанови № 168 слід розмежовувати поняття в районах їх ведення (здійснення), яке, з одного боку, використовується у юридичній конструкції з такими функціональними ознаками, як під час захисту Батьківщини, безпосередньої його участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії взаємозв`язку з вказаних заходів (виконанні дій), з іншого боку поєднується в рівній мірі з кожною окремою такою ознакою формуючи самостійний достатній елемент, який може слугувати критерієм визначення обставини настання загибелі поліцейського, наприклад, в районі здійснення заходів з відсічі і стримування збройної агресії, та поняття в районах проведення воєнних (бойових) дій, яке використовується у законодавстві лише в другому реченні пункту 1 Постанови № 168 у поєднанні з такими функціональними ознаками, як безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, вказуючи цим на те, що кожна з функціональних умов для відповідної категорії осіб має здійснюватися виключно в районі саме проведення воєнних (бойових) дій, а не в районі здійснення відповідного заходу;

  • загибель поліцейського настала у період здійснення зазначених заходів. Тобто ця обставина є доповнювальною й водночас єднальною попередніх двох, вказуючи, з одного боку, на часовий проміжок одночасності виконання функції (заходу, дій) й перебування в місці такого виконання, з іншого на нерозривність зв`язку функціональної й територіальної ознак у часовому вимірі.

При цьому вказані обставини за їх видами мають становити обов`язкову сукупність у варіативному вигляді відповідного їх підвиду.

  1. для встановлення наявності підстав виникнення у членів сім`ї загиблого поліцейського права на одноразову грошову допомогу, у розмірі, встановленому пунктом 2 Постанови № 168, в кожному конкретному випадку потребують з`ясування перераховані вище обставини, зокрема конкретизація й належність здійснюваних поліцейським в момент настання його загибелі дій до: а) захисту Батьківщини; б) бойових дій; в) заходів національної безпеки і оборони; г) відсічі і стримування збройної агресії, а також встановленню й перевірці місця (району) й часу (періоду) вчинюваних дій.

Велика шана суддям які стають на сторону членів сімей загиблих (померлих) поліцейських та пожежників.

Успадкування прав на отримання ОГД після смерті члена сімї загиблого.

Стаття 1227 ЦК України: Право на одержання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві

1. Суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім’ї, а у разі їх відсутності – входять до складу спадщини.

Ця стаття дозволяє членам сім’ї або спадкоємцям отримати матеріальні виплати, які вже стали майновим правом спадкодавця

Ключовий момент: Якщо ці суми були нараховані, але не виплачені, вони передаються:

   – Насамперед членам сім’ї (поза спадковою процедурою).

   – Якщо членів сім’ї немає — вони стають частиною загальної спадщини і переходять до спадкоємців за законом чи заповітом.

В силу статті 1219 ЦК України: Права та обов’язки особи, які не входять до складу спадщини:

1. Не входять до складу спадщини права та обов’язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема:

1) особисті немайнові права;

2) право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;

4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

5) права та обов’язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Ключовий момент: Ці права та обов’язки припиняються з моменту смерті особи і не можуть бути передані іншим.

Як зрозуміти взаємозв’язок цих статей

– Стаття 1219 встановлює, що права, нерозривно пов’язані з особою, не переходять у спадщину. Наприклад, якщо пенсія або допомога мала виплачуватися спадкодавцю в майбутньому, ці права припиняються після його смерті.

– Стаття 1227, однак, робить виняток для грошових сум, які були вже нараховані, але не виплачені спадкодавцю за життя. Вони можуть передаватися членам сім’ї або спадкоємцям.

Приклад для кращого розуміння

– Спадкодавець мав право на пенсію. Якщо ця пенсія вже була нарахована, але не виплачена до його смерті — вона передається членам сім’ї (ст. 1227).

– Якщо спадкодавець мав право на майбутні виплати пенсії або допомоги, які ще не були нараховані, це право припиняється зі смертю особи (ст. 1219).

Висновок

стаття 1219 встановлює загальні межі спадкових прав, виключаючи особисті права чи ті, що нерозривно пов’язані з особою.

стаття 1227 є уточненням і дозволяє спадкувати певні матеріальні права, якщо вони вже були юридично оформлені (нараховані) до моменту смерті спадкодавця.

Визначення права на ОГД:

   – ОГД є соціальною виплатою, яка підпадає під загальну категорію майнових прав. Якщо вона була призначена (нарахована) матері, але не виплачена до її смерті, право на отримання цієї суми переходить до спадкоємців матері згідно зі статтею 1227 ЦКУ.

   – Якщо рішення про виплату ОГД ще не було ухвалене, це створює юридичну невизначеність, оскільки без такого рішення право не вважається нарахованим, і спадкування може бути ускладнене.

2. Спадкування прав на компенсацію:

   – Згідно зі статтею 1230 ЦКУ, право на отримання компенсації (наприклад, ОГД), яке могло б належати спадкодавцю за життя, переходить до спадкоємців, якщо воно передбачене законом і було сформоване до моменту смерті.

3. Проблема затримки в ухваленні рішень:

   – Якщо мати помирає до затвердження рішення про виплату ОГД, це ускладнює спадкування, оскільки ОГД формально ще не стала майновим правом, яке можна успадкувати.

   – У таких випадках потрібно ініціювати подальші юридичні дії, наприклад, на виключно мою позицію і думку, повторююсь моя як адвоката позиція, не всі можуть з нею погоджуватись і мають на це право, вимагати завершення процедури призначення ОГД через суд або оскаржувати бездіяльність ТЦК чи відмову Департаменту.

Тобто якщо мати встигла подати документи, а рішення Міноборони (або іншого компетентного органу) про виплату ОГД було ухвалене до її смерті. У такому разі ці кошти стають майновим правом, яке успадковується відповідно до статті 1227 ЦКУ.

Якщо рішення не було ухвалене до моменту смерті, дочка може оскаржувати це питання в судовому порядку, посилаючись на те, що ОГД є компенсаційним правом і має бути передане спадкоємцям згідно зі статтею 1230 ЦКУ.

ОГД є формою компенсаційної виплати (соціальної допомоги), передбаченої спеціальними законами (наприклад, Законом “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”

Якщо право на виплату ОГД не було оформлене, тоді спадкоємцям доведеться оскаржувати відмову в судовому порядку, і частина 4 статті 1230 може використовуватися як додатковий аргумент. У таких справах важливо доводити, що ОГД є компенсаційним правом, яке не повинно припинятися через смерть спадкодавця.

Які виплати передбачені на сьогоднішній день відповідно до вимог законодавства:

СМЕРТЬ НЕ НА ПОЛІ БОЮ – ЩО ТРЕБА ЗНАТИ РІДНИМ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

У ході фіксації факту смерті військовослужбовця найважливішим є встановлення зв’язку із виконанням обов’язків військової служби. 

Відтак, загибель може бути пов’язана з:

захистом Батьківщини;

виконанням обов’язків військової служби;

проходженням військової служби.

Від визначеного формулювання залежить не лише посмертний статус бійця, а і обсяг пільг та виплат для родини загиблого військового.

  1. 1.Загибель  під час безпосереднього бойового зіткнення – це загибель пов’язана із захистом Батьківщини, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів.

2. Загибелі (смерті) солдата, який загинув (помер), перебуваючи на території військової частини, при виконанні розпоряджень командира, у службовому відряджені тощо, це смерть, пов’язана із обов’язків військової служби або внаслідок захворювання, пов’язаного з виконанням ним обов’язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов’язаних з виконанням обов’язків військової служби.

Відповідно до абзац 1, п. а), ч.1, статті 16-2  Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»: 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, – у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов’язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпункті 1 пункту 2 статті 16 цього Закону (загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов’язків військової служби або внаслідок захворювання, пов’язаного з виконанням ним обов’язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов’язаних з виконанням обов’язків військової служби)

3. Солдат, який помер за межами військової частини, в позаробочий час та за відсутності ознак виконання розпоряджень командира, це смерть, пов’язана із проходженням військової служби.

Відповідно до абзац 2, п. а), ч.1, стаття 16-2 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»: розмір одноразової грошової допомоги: 1. Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, – у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов’язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 2-3 пункту 2 статті 16 цього Закону (смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов’язаних з проходженням військової служби;).

Важливо! Ознаки виконання обов’язків військової служби порівняно з проходженням військової служби мають незначні розбіжності, а результати навпаки – суттєво відрізняються. 

Члени сім’ї загиблого військовослужбовця мають право ознайомитись із результатами діяльності комісій, отримати документацію (в томі числі і дистанційно), затребувати докази і оскаржити службові висновки.

Важливо розуміти, що, на жаль, трапляються випадки коли практично встановлюються неправильні службові висновки, результати яких призводять в подальшому встановлення менших виплат  сім’ям загиблих воїнів, а тому контролювати правильність висновків та формулювань мають особисто заявники полеглого бійця.

Самовільне залишення військової частини

Кримінальна відповідальність військовослужбовців за СЗЧ  під час дії воєнного стану чи в бойових умовах передбачена частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України:

«Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез’явлення його вчасно на службу без поважних причин, вчинені в бойовій обстановці, а так само ті самі дії тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану», – караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років».

Самовільне залишення військової частини або місця служби, як адміністративне правопорушення, кваліфікується статтею 172-11 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез’явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез’явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до трьох діб – тягнуть за собою арешт з утриманням на гауптвахті на строк до десяти діб.

Діяння, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі самі порушення, – тягнуть за собою арешт з утриманням на гауптвахті на строк від семи до п’ятнадцяти діб.

Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової військової служби), а також військовозобов’язаним та резервістом під час проходження зборів, а також нез’явлення його вчасно без поважних причин на військову службу у разі призначення або переведення, нез’явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до десяти діб, – тягнуть за собою накладення штрафу від п’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт з утриманням на гауптвахті на строк до десяти діб.

Діяння, передбачені частинами першою або третьою цієї статті, вчинені в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, – тягнуть за собою накладення штрафу від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт з утриманням на гауптвахті на строк від десяти до п’ятнадцяти діб.

Умови воєнного стану або бойова обстановка є тими обставинами, що обтяжують відповідальність за СЗЧ.

Угода зі стороною обвинувачення

До 27.01.2023 року допускалося укладання угод зі стороною обвинувачення, після вже заборонено законодавством і тільки за вироком суду вирішується данна категорія справ.

Особисто я як адвокат, стискаючись із даною категорією інкримінованих злочинів поділяю  на три групи військовослужбовців, які СЗЧ

  1. військовослужбовці, які потрапили під провокацію СЗЧ.
  2. військовослужбовці, які потрапили у СЗЧ від незалежних від них обставин (попали в лікарню, або форс – мажорні обставини).
  3. Військовослужбовці реально пішли у СЗЧ. 

Які можуть паралельно проблеми з кримінального законодавства у випадку не виконання військовослужбовцем вимог закону

Відповідно до ст. 413 КК України втрата військового майна передбачає: 

1. Втрата або зіпсування ввірених для службового користування зброї, бойових припасів, засобів пересування, предметів технічного постачання або іншого військового майна внаслідок порушення правил їх зберігання –

3. Діяння, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, –

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

Також, відповідно до ст. 263 КК України незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами:

1. Носіння, зберігання, придбання, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу –

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

2. Носіння, виготовлення, ремонт або збут кинджалів, фінських ножів, кастетів чи іншої холодної зброї без передбаченого законом дозволу –

караються штрафом від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста двадцяти до двохсот сорока годин, або арештом на строк від трьох до шести місяців, або обмеженням волі на строк від двох до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

3. Не підлягає кримінальній відповідальності за вчинення дій, передбачених частиною першою або другою цієї статті, особа, яка добровільно здала органам влади зброю, бойові припаси, вибухові речовини або вибухові пристрої.

Що таке воєнний стан та бойова обстановка

Воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або окремих її місцевостях у разі збройної агресії. Воєнний стан на всій території України був введений Указом Президента України № 64/2022 з 05 години і 30 хвилин 24 лютого 2022 року.

Бойова обстановка – це обстановка наступального, оборонного чи іншого загальновійськового, танкового, протиповітряного, повітряного, морського тощо бою, тобто безпосереднього застосування військової зброї і техніки стосовно військового супротивника або військовим супротивником. 

Обстановка бою, в якому бере участь військове з’єднання, частина (корабель) або підрозділ, розпочинається і закінчується з наказу про вступ у бій (припинення бою) або з фактичного початку (завершення) бою.

Військова частина взагалі – це типова організаційна одиниця, що утримається на окремому штаті і призначається для виконання визначених завдань самостійно або у складі організаційної структури вищого рівня. Під військовими частинами також розуміють органи військового управління, з’єднання, військові частини, військові кораблі (екіпажі), військові навчальні заклади та установи.

Однак у даному випадку – мається на увазі територія військової частини, межі якої можуть і не позначатися огорожею, але звичайно визначаються наказом командира частини з ілюстрацією їх на плані (схемі).

Місце служби, якщо воно не збігається з розташуванням військової частини це будь-яке місце, де військовослужбовець має протягом визначеного часу виконувати військові обов’язки чи перебувати відповідно до наказу чи дозволу начальника.

Що таке самовільне залишення та нез’явлення вчасно на службу (СЗЧ)

Самовільним є таке залишення частини або місця служби, що вчинене без дозволу (наказу) начальника (командира), який згідно з законодавством уповноважений такий дозвіл надати.

Не вважається самовільним: залишення за наявності дозволу командира, залишення для виконання наказу командира, відрядження, прямування до нового розташування в/ч, лікування, переміщення/ротація, відпустка, навчання тощо. В будь-якому випадку вищезазначені підстави мають бути підтверджені належним чином оформленими документами або підтверджені командиром.

Нез`явлення вчасно на службу полягає в тому, що військовослужбовець у законному порядку залишив розташування частини або місце служби та не повертається в зазначений час для подальшого несення військової частини, а саме: не повертається із звільнення з частини, відрядження, відпуски або з лікування без поважних причин до частини або на службу в установлений строк. Варто зазначити,  що нез`явлення вчасно на службу само по собі не утворює складу злочину. Тільки за відсутності поважних причин формується склад злочину.

Поважними причинами нез`явлення вчасно на службу можуть бути хвороба, що перешкоджає пересуванню, стихійне лихо та інші надзвичайні обставини, якщо причини затримки підтверджені відповідними документами. Поважними причинами затримки із відпустки можуть бути непередбачені перешкоди у сполученні, хвороба військовослужбовця, пожежа або стихійне лихо, що трапилися в сім’ї військовослужбовця, смерть або тяжка хвороба членів його сім’ї або осіб, на вихованні яких він перебував. Питання щодо наявності поважних причин вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи із обставин справи.

Тобто, відсутність у командира відомостей (доказів) про причини залишення чи нез’явлення військовослужбовця зобов’язує командира доповісти про такий факт своє командування та повідомити орган ВСП.

Дії командування у випадку виявлення самовільного залишення

Про самовільне залишення військової частини (СЗЧ) або місця служби військовослужбовцями, невихід без поважних причин на службу, нез’явлення з відрядження, відпустки, закладу охорони здоров’я, у разі призначення або переведення до нового місця служби командир (начальник) військової частини доповідає своєму безпосередньому командиру та повідомляє начальнику органу ВСП усно протягом доби з моменту, коли стало відомо про факт порушення. Після усного донесення та повідомлення протягом доби командир подає письмову доповідь. 

У випадку СЗЧ зі зброєю оперативний черговий (черговий) військової частини негайно з моменту встановлення факту доповідає командиру військової частини та повідомляє оперативного чергового органу ВСП. 

Командир зобов’язаний вжити заходів щодо затримання підлеглого при вчиненні або безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, пов’язаного із самовільним залишенням військової частини або місця служби, із негайним доставлянням затриманого до уповноваженої службової особи або вжити заходів щодо негайного повідомлення уповноваженої службової особи про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні діяння з ознаками кримінального правопорушення.

Одними із таких заходів є службове розслідування.

Службове розслідування проводиться для встановлення неправомірних дій, ступеня вини військовослужбовця, причин та умов тощо.

Службове розслідування призначається письмовим наказом командира. Службове розслідування має бути завершене протягом місяця з дня його призначення. За результатами проведеного службового розслідування складається акт службового розслідування.

Наслідки внесення відомостей про СЗЧ до ЄРДР

Отримання військовою частиною повідомлення про внесення відомостей про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань від органів досудового слідства є підставою для:

  • виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини;
  • звільнення з посади;
  • призупинення виплати грошового забезпечення;
  • призупинення здійснення продовольчого, речового та інших видів забезпечення.
  • виведення позаштат та в розпорядження командира військової частини;

Оскарження наказу та припинення кримінального провадження: 

Непоодинокими є випадки, коли у командування просто немає відомостей про причину відсутності військовослужбовця. А він насправді виконує бойове завдання чи знаходиться на лікуванні. 

Тому військовослужбовцю варто негайно, як тільки з’явиться можливість, повідомити про причини відсутності, бажано письмово.

За наявності поважних причин та відповідних доказів військовослужбовець може також оскаржити наказ командування або припинити досудове розслідування та поновитись на посаді.

Немало важливим фактором у закритті кримінального провадження відіграє стаття 426 КК України бездіяльність військової влади

1. Умисне неприпинення кримінального правопорушення, що вчиняється підлеглим, або ненаправлення військовою службовою особою до органу досудового розслідування повідомлення про підлеглого, який вчинив кримінальне правопорушення, а також інше умисне невиконання військовою службовою особою дій, які вона за своїми службовими обов’язками повинна була виконати, якщо це заподіяло істотну шкоду, –

караються штрафом від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або службовим обмеженням на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, –

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, –

караються позбавленням волі на строк від п’яти до семи років.

4. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, що вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, –

караються позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

А також стаття 426-1. Перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень

1. Перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень, тобто умисне вчинення дій, які явно виходять за межі наданих цій особі прав чи повноважень, крім передбачених частиною другою цієї статті, якщо ці дії заподіяли істотну шкоду, –

карається обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Застосування нестатутних заходів впливу щодо підлеглого або перевищення дисциплінарної влади, якщо ці дії заподіяли істотну шкоду, а також застосування насильства щодо підлеглого –

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

3. Діяння, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені із застосуванням зброї, а також діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, –

караються позбавленням волі на строк від п’яти до дев’яти років.

4. Діяння, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, вчинені в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, –

караються позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

5. Діяння, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, –

караються позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років.

Звільнення від кримінальної відповідальності за певних умов

Набрав чинності Закон України від 20 серпня 2024 р. № 3902-IX, яким новою ч. 5 ст. 401 Кримінального кодексу України встановлено, що особа, яка під час дії воєнного стану вперше вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ст. 407, 408 цього Кодексу, може бути звільнена від кримінальної відповідальності в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством України, якщо вона добровільно звернулася із клопотанням до слідчого, прокурора, суду про намір повернутися до цієї або іншої військової частини або до місця служби для продовження проходження військової служби та за наявності письмової згоди командира (начальника) військової частини (установи) на продовження проходження такою особою військової служби.

Змінами до Кримінального процесуального кодексу України унормовано, що:

– у разі наявності підстави для звільнення від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 5 ст. 401 Кримінального кодексу України, прокурор або суд повинен також отримати письмову згоду командира (начальника) військової частини (установи) про можливість продовження проходження військової служби таким підозрюваним або обвинуваченим (абз. 2 ч. 2 ст. 286 КПК України);

– до клопотання прокурора повинна бути додана письмова згода особи на звільнення від кримінальної відповідальності, а у разі звільнення від кримінальної відповідальності, передбаченого ч. 5 ст. 401 Кримінального кодексу України, – письмова згода командира (начальника) військової частини (установи) про можливість продовження підозрюваним військової служби (абз. 11 ч. 1 ст. 287 КПК України);

– у разі закриття судом кримінального провадження та звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 401 Кримінального кодексу України, суд своєю ухвалою зобов’язує після набрання такою ухвалою законної сили невідкладно поновити звільнену особу на військовій службі та звільнену особу не пізніше 72 годин зобов’язує прибути до відповідної військової частини або місця служби для продовження проходження військової служби (абз. 2 ч. 3 ст. 288 КПК України).

Зміни внесено й до ст. 616 цього Кодексу та ст. 24 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу».

Невиконання НАКАЗУ

Кримінальна відповідальність військовослужбовців за НЕВИКОНАННЯ НАКАЗУ  під час дії воєнного стану чи в бойових умовах передбачена ч. 4 статті 402 КК України, тобто непокора:

1. Непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу, –

карається службовим обмеженням на строк до двох років або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

4. Непокора, вчинена в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, – карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

Примітка. Під бойовою обстановкою в розділі XIX цього Кодексу слід розуміти обстановку наступального, оборонного чи іншого загальновійськового, танкового, протиповітряного, повітряного, морського тощо бою, тобто безпосереднього застосування військової зброї і техніки стосовно військового супротивника або військовим супротивником. Обстановка бою, в якому бере участь військове з’єднання, частина (корабель) або підрозділ, розпочинається і закінчується з наказу про вступ у бій (припинення бою) або з фактичного початку (завершення) бою. 

Склад злочину:

Об’єктом злочину є порядок виконання наказів у військових формуваннях України. Крім того, злочин вважається військовим, тобто вчиненим проти встановленого порядку несення військової служби, оскільки за статутами Збройних Сил України всі військовослужбовці мають беззастережно виконувати всі накази командира (начальника), крім явно злочинних.

Суб’єктом злочину є військовослужбовець (або військовозобов’язаний під час проходження зборів), який є підлеглим щодо начальника, який видав наказ.

Об’єктивна сторона злочину може характеризуватися двома формами: відкрита відмова виконати наказ начальника; інше умисне невиконання наказу.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом: лише прямим за першої форми, прямим чи непрямим за другої форми вчинення злочину. Мотив для кваліфікації значення не має.

У ст. 17210Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність за «відмову від виконання законних вимог командира (начальника)», однак критерії його відмежування від непокори у законодавстві відсутні.

Наказом вважається форма реалізації владних функцій, організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов’язків військової службової особи, змістом якої є пряма, обов’язкова для виконання вимога начальника про вчинення або невчинення підлеглим(и) певних дій по службі.

Наказ має бути конкретним, тому не можна розглядати як непокору невиконання загальних вимог служби (які містяться в статутах, інструкціях тощо). Наказ має бути законним і винесеним відповідно до вимог законодавства.

Кримінальна відповідальність відсутня за невиконання явно злочинного наказу (відданого невідповідною особою, в неналежному порядку, наказу, який виходить за межі повноважень начальника, за своїм змістом порушує конституційні права та свободи людини і громадянина або суперечить іншому законодавству). Навпаки, якщо військовослужбовець умисно виконає явно злочинний наказ, він підлягає кримінальній відповідальності як пособник відповідного військового службового злочину. Оскільки суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом, слід з’ясувати, чи не було зумовлено невиконання наказу тим, що він сформульований нечітко, незрозуміло, допускав подвійне тлумачення тощо.

Військовими начальниками є військовослужбовці, які мають у своєму розпорядженні військовослужбовців для виконання певних завдань, підлеглих, наділені правом віддавати їм накази, розпорядження, застосовувати щодо них дисциплінарну владу. Розрізняють начальників за посадою та начальників за військовим званням. В разі спільного виконання службових обов’язків військовослужбовцями, що не підпорядковані одне одному (якщо їх службові відносини не визначені командиром), начальником вважається старший за посадою, а за рівності посад — старший за військовим званням. Військовослужбовець, що належить до одного військового формування, може бути начальником для військовослужбовця, що належить до іншого військового формування, якщо перший є начальником за званням; вони спільно виконують службові обов’язки, і першого було призначено начальником; вони спільно виконують службові обов’язки. Військовослужбовці зобов’язані виконувати накази лише своїх безпосередніх начальників або осіб, які можуть бути для них начальниками за вищевказаними підставами.

Відкрита відмова виконати наказ начальника передбачає наявність заяви підлеглого про його небажання виконати наказ або інше демонстративне його невиконання. Інше умисне невиконання наказу полягає в тому, що наказ приймається до виконання, але фактично не виконується (це виражається у діях, які наказом заборонено робити; у невиконанні дій, які відповідно до наказу повинні були вчинитися; у виконанні дій з порушенням обов’язкових умов їх виконання).

Залежно від форми вчинення непокори, вона вважається закінченою з моменту відмови виконати наказ начальника (перша форма) або з моменту фактичного його невиконання.