Кримінальна відповідальність військовослужбовців за СЗЧ під час дії воєнного стану чи в бойових умовах передбачена частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України:
«Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез’явлення його вчасно на службу без поважних причин, вчинені в бойовій обстановці, а так само ті самі дії тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану», – караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років».
Самовільне залишення військової частини або місця служби, як адміністративне правопорушення, кваліфікується статтею 172-11 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез’явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез’явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до трьох діб – тягнуть за собою арешт з утриманням на гауптвахті на строк до десяти діб.
Діяння, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі самі порушення, – тягнуть за собою арешт з утриманням на гауптвахті на строк від семи до п’ятнадцяти діб.
Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової військової служби), а також військовозобов’язаним та резервістом під час проходження зборів, а також нез’явлення його вчасно без поважних причин на військову службу у разі призначення або переведення, нез’явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до десяти діб, – тягнуть за собою накладення штрафу від п’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт з утриманням на гауптвахті на строк до десяти діб.
Діяння, передбачені частинами першою або третьою цієї статті, вчинені в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, – тягнуть за собою накладення штрафу від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт з утриманням на гауптвахті на строк від десяти до п’ятнадцяти діб.
Умови воєнного стану або бойова обстановка є тими обставинами, що обтяжують відповідальність за СЗЧ.
Угода зі стороною обвинувачення
До 27.01.2023 року допускалося укладання угод зі стороною обвинувачення, після вже заборонено законодавством і тільки за вироком суду вирішується данна категорія справ.
Особисто я як адвокат, стискаючись із даною категорією інкримінованих злочинів поділяю на три групи військовослужбовців, які СЗЧ
- військовослужбовці, які потрапили під провокацію СЗЧ.
- військовослужбовці, які потрапили у СЗЧ від незалежних від них обставин (попали в лікарню, або форс – мажорні обставини).
- Військовослужбовці реально пішли у СЗЧ.
Які можуть паралельно проблеми з кримінального законодавства у випадку не виконання військовослужбовцем вимог закону
Відповідно до ст. 413 КК України втрата військового майна передбачає:
1. Втрата або зіпсування ввірених для службового користування зброї, бойових припасів, засобів пересування, предметів технічного постачання або іншого військового майна внаслідок порушення правил їх зберігання –
3. Діяння, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, –
караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.
Також, відповідно до ст. 263 КК України незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами:
1. Носіння, зберігання, придбання, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу –
караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.
2. Носіння, виготовлення, ремонт або збут кинджалів, фінських ножів, кастетів чи іншої холодної зброї без передбаченого законом дозволу –
караються штрафом від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста двадцяти до двохсот сорока годин, або арештом на строк від трьох до шести місяців, або обмеженням волі на строк від двох до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
3. Не підлягає кримінальній відповідальності за вчинення дій, передбачених частиною першою або другою цієї статті, особа, яка добровільно здала органам влади зброю, бойові припаси, вибухові речовини або вибухові пристрої.
Що таке воєнний стан та бойова обстановка
Воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або окремих її місцевостях у разі збройної агресії. Воєнний стан на всій території України був введений Указом Президента України № 64/2022 з 05 години і 30 хвилин 24 лютого 2022 року.
Бойова обстановка – це обстановка наступального, оборонного чи іншого загальновійськового, танкового, протиповітряного, повітряного, морського тощо бою, тобто безпосереднього застосування військової зброї і техніки стосовно військового супротивника або військовим супротивником.
Обстановка бою, в якому бере участь військове з’єднання, частина (корабель) або підрозділ, розпочинається і закінчується з наказу про вступ у бій (припинення бою) або з фактичного початку (завершення) бою.
Військова частина взагалі – це типова організаційна одиниця, що утримається на окремому штаті і призначається для виконання визначених завдань самостійно або у складі організаційної структури вищого рівня. Під військовими частинами також розуміють органи військового управління, з’єднання, військові частини, військові кораблі (екіпажі), військові навчальні заклади та установи.
Однак у даному випадку – мається на увазі територія військової частини, межі якої можуть і не позначатися огорожею, але звичайно визначаються наказом командира частини з ілюстрацією їх на плані (схемі).
Місце служби, якщо воно не збігається з розташуванням військової частини це будь-яке місце, де військовослужбовець має протягом визначеного часу виконувати військові обов’язки чи перебувати відповідно до наказу чи дозволу начальника.
Що таке самовільне залишення та нез’явлення вчасно на службу (СЗЧ)
Самовільним є таке залишення частини або місця служби, що вчинене без дозволу (наказу) начальника (командира), який згідно з законодавством уповноважений такий дозвіл надати.
Не вважається самовільним: залишення за наявності дозволу командира, залишення для виконання наказу командира, відрядження, прямування до нового розташування в/ч, лікування, переміщення/ротація, відпустка, навчання тощо. В будь-якому випадку вищезазначені підстави мають бути підтверджені належним чином оформленими документами або підтверджені командиром.
Нез`явлення вчасно на службу полягає в тому, що військовослужбовець у законному порядку залишив розташування частини або місце служби та не повертається в зазначений час для подальшого несення військової частини, а саме: не повертається із звільнення з частини, відрядження, відпуски або з лікування без поважних причин до частини або на службу в установлений строк. Варто зазначити, що нез`явлення вчасно на службу само по собі не утворює складу злочину. Тільки за відсутності поважних причин формується склад злочину.
Поважними причинами нез`явлення вчасно на службу можуть бути хвороба, що перешкоджає пересуванню, стихійне лихо та інші надзвичайні обставини, якщо причини затримки підтверджені відповідними документами. Поважними причинами затримки із відпустки можуть бути непередбачені перешкоди у сполученні, хвороба військовослужбовця, пожежа або стихійне лихо, що трапилися в сім’ї військовослужбовця, смерть або тяжка хвороба членів його сім’ї або осіб, на вихованні яких він перебував. Питання щодо наявності поважних причин вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи із обставин справи.
Тобто, відсутність у командира відомостей (доказів) про причини залишення чи нез’явлення військовослужбовця зобов’язує командира доповісти про такий факт своє командування та повідомити орган ВСП.
Дії командування у випадку виявлення самовільного залишення
Про самовільне залишення військової частини (СЗЧ) або місця служби військовослужбовцями, невихід без поважних причин на службу, нез’явлення з відрядження, відпустки, закладу охорони здоров’я, у разі призначення або переведення до нового місця служби командир (начальник) військової частини доповідає своєму безпосередньому командиру та повідомляє начальнику органу ВСП усно протягом доби з моменту, коли стало відомо про факт порушення. Після усного донесення та повідомлення протягом доби командир подає письмову доповідь.
У випадку СЗЧ зі зброєю оперативний черговий (черговий) військової частини негайно з моменту встановлення факту доповідає командиру військової частини та повідомляє оперативного чергового органу ВСП.
Командир зобов’язаний вжити заходів щодо затримання підлеглого при вчиненні або безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, пов’язаного із самовільним залишенням військової частини або місця служби, із негайним доставлянням затриманого до уповноваженої службової особи або вжити заходів щодо негайного повідомлення уповноваженої службової особи про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні діяння з ознаками кримінального правопорушення.
Одними із таких заходів є службове розслідування.
Службове розслідування проводиться для встановлення неправомірних дій, ступеня вини військовослужбовця, причин та умов тощо.
Службове розслідування призначається письмовим наказом командира. Службове розслідування має бути завершене протягом місяця з дня його призначення. За результатами проведеного службового розслідування складається акт службового розслідування.
Наслідки внесення відомостей про СЗЧ до ЄРДР
Отримання військовою частиною повідомлення про внесення відомостей про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань від органів досудового слідства є підставою для:
- виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини;
- звільнення з посади;
- призупинення виплати грошового забезпечення;
- призупинення здійснення продовольчого, речового та інших видів забезпечення.
- виведення позаштат та в розпорядження командира військової частини;
Оскарження наказу та припинення кримінального провадження:
Непоодинокими є випадки, коли у командування просто немає відомостей про причину відсутності військовослужбовця. А він насправді виконує бойове завдання чи знаходиться на лікуванні.
Тому військовослужбовцю варто негайно, як тільки з’явиться можливість, повідомити про причини відсутності, бажано письмово.
За наявності поважних причин та відповідних доказів військовослужбовець може також оскаржити наказ командування або припинити досудове розслідування та поновитись на посаді.
Немало важливим фактором у закритті кримінального провадження відіграє стаття 426 КК України бездіяльність військової влади
1. Умисне неприпинення кримінального правопорушення, що вчиняється підлеглим, або ненаправлення військовою службовою особою до органу досудового розслідування повідомлення про підлеглого, який вчинив кримінальне правопорушення, а також інше умисне невиконання військовою службовою особою дій, які вона за своїми службовими обов’язками повинна була виконати, якщо це заподіяло істотну шкоду, –
караються штрафом від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або службовим обмеженням на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, –
караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.
3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, –
караються позбавленням волі на строк від п’яти до семи років.
4. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, що вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, –
караються позбавленням волі на строк від семи до десяти років.
А також стаття 426-1. Перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень
1. Перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень, тобто умисне вчинення дій, які явно виходять за межі наданих цій особі прав чи повноважень, крім передбачених частиною другою цієї статті, якщо ці дії заподіяли істотну шкоду, –
карається обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.
2. Застосування нестатутних заходів впливу щодо підлеглого або перевищення дисциплінарної влади, якщо ці дії заподіяли істотну шкоду, а також застосування насильства щодо підлеглого –
караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.
3. Діяння, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені із застосуванням зброї, а також діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, –
караються позбавленням волі на строк від п’яти до дев’яти років.
4. Діяння, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, вчинені в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, –
караються позбавленням волі на строк від семи до десяти років.
5. Діяння, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, –
караються позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років.
Звільнення від кримінальної відповідальності за певних умов
Набрав чинності Закон України від 20 серпня 2024 р. № 3902-IX, яким новою ч. 5 ст. 401 Кримінального кодексу України встановлено, що особа, яка під час дії воєнного стану вперше вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ст. 407, 408 цього Кодексу, може бути звільнена від кримінальної відповідальності в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством України, якщо вона добровільно звернулася із клопотанням до слідчого, прокурора, суду про намір повернутися до цієї або іншої військової частини або до місця служби для продовження проходження військової служби та за наявності письмової згоди командира (начальника) військової частини (установи) на продовження проходження такою особою військової служби.
Змінами до Кримінального процесуального кодексу України унормовано, що:
– у разі наявності підстави для звільнення від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 5 ст. 401 Кримінального кодексу України, прокурор або суд повинен також отримати письмову згоду командира (начальника) військової частини (установи) про можливість продовження проходження військової служби таким підозрюваним або обвинуваченим (абз. 2 ч. 2 ст. 286 КПК України);
– до клопотання прокурора повинна бути додана письмова згода особи на звільнення від кримінальної відповідальності, а у разі звільнення від кримінальної відповідальності, передбаченого ч. 5 ст. 401 Кримінального кодексу України, – письмова згода командира (начальника) військової частини (установи) про можливість продовження підозрюваним військової служби (абз. 11 ч. 1 ст. 287 КПК України);
– у разі закриття судом кримінального провадження та звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 401 Кримінального кодексу України, суд своєю ухвалою зобов’язує після набрання такою ухвалою законної сили невідкладно поновити звільнену особу на військовій службі та звільнену особу не пізніше 72 годин зобов’язує прибути до відповідної військової частини або місця служби для продовження проходження військової служби (абз. 2 ч. 3 ст. 288 КПК України).
Зміни внесено й до ст. 616 цього Кодексу та ст. 24 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу».
Невиконання НАКАЗУ
Кримінальна відповідальність військовослужбовців за НЕВИКОНАННЯ НАКАЗУ під час дії воєнного стану чи в бойових умовах передбачена ч. 4 статті 402 КК України, тобто непокора:
1. Непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу, –
карається службовим обмеженням на строк до двох років або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
4. Непокора, вчинена в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, – карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.
Примітка. Під бойовою обстановкою в розділі XIX цього Кодексу слід розуміти обстановку наступального, оборонного чи іншого загальновійськового, танкового, протиповітряного, повітряного, морського тощо бою, тобто безпосереднього застосування військової зброї і техніки стосовно військового супротивника або військовим супротивником. Обстановка бою, в якому бере участь військове з’єднання, частина (корабель) або підрозділ, розпочинається і закінчується з наказу про вступ у бій (припинення бою) або з фактичного початку (завершення) бою.
Склад злочину:
Об’єктом злочину є порядок виконання наказів у військових формуваннях України. Крім того, злочин вважається військовим, тобто вчиненим проти встановленого порядку несення військової служби, оскільки за статутами Збройних Сил України всі військовослужбовці мають беззастережно виконувати всі накази командира (начальника), крім явно злочинних.
Суб’єктом злочину є військовослужбовець (або військовозобов’язаний під час проходження зборів), який є підлеглим щодо начальника, який видав наказ.
Об’єктивна сторона злочину може характеризуватися двома формами: відкрита відмова виконати наказ начальника; інше умисне невиконання наказу.
Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом: лише прямим за першої форми, прямим чи непрямим за другої форми вчинення злочину. Мотив для кваліфікації значення не має.
У ст. 17210Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність за «відмову від виконання законних вимог командира (начальника)», однак критерії його відмежування від непокори у законодавстві відсутні.
Наказом вважається форма реалізації владних функцій, організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов’язків військової службової особи, змістом якої є пряма, обов’язкова для виконання вимога начальника про вчинення або невчинення підлеглим(и) певних дій по службі.
Наказ має бути конкретним, тому не можна розглядати як непокору невиконання загальних вимог служби (які містяться в статутах, інструкціях тощо). Наказ має бути законним і винесеним відповідно до вимог законодавства.
Кримінальна відповідальність відсутня за невиконання явно злочинного наказу (відданого невідповідною особою, в неналежному порядку, наказу, який виходить за межі повноважень начальника, за своїм змістом порушує конституційні права та свободи людини і громадянина або суперечить іншому законодавству). Навпаки, якщо військовослужбовець умисно виконає явно злочинний наказ, він підлягає кримінальній відповідальності як пособник відповідного військового службового злочину. Оскільки суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом, слід з’ясувати, чи не було зумовлено невиконання наказу тим, що він сформульований нечітко, незрозуміло, допускав подвійне тлумачення тощо.
Військовими начальниками є військовослужбовці, які мають у своєму розпорядженні військовослужбовців для виконання певних завдань, підлеглих, наділені правом віддавати їм накази, розпорядження, застосовувати щодо них дисциплінарну владу. Розрізняють начальників за посадою та начальників за військовим званням. В разі спільного виконання службових обов’язків військовослужбовцями, що не підпорядковані одне одному (якщо їх службові відносини не визначені командиром), начальником вважається старший за посадою, а за рівності посад — старший за військовим званням. Військовослужбовець, що належить до одного військового формування, може бути начальником для військовослужбовця, що належить до іншого військового формування, якщо перший є начальником за званням; вони спільно виконують службові обов’язки, і першого було призначено начальником; вони спільно виконують службові обов’язки. Військовослужбовці зобов’язані виконувати накази лише своїх безпосередніх начальників або осіб, які можуть бути для них начальниками за вищевказаними підставами.
Відкрита відмова виконати наказ начальника передбачає наявність заяви підлеглого про його небажання виконати наказ або інше демонстративне його невиконання. Інше умисне невиконання наказу полягає в тому, що наказ приймається до виконання, але фактично не виконується (це виражається у діях, які наказом заборонено робити; у невиконанні дій, які відповідно до наказу повинні були вчинитися; у виконанні дій з порушенням обов’язкових умов їх виконання).
Залежно від форми вчинення непокори, вона вважається закінченою з моменту відмови виконати наказ начальника (перша форма) або з моменту фактичного його невиконання.
